Вступ.

Важливим проявом будь-якого цивілізованого суспільства є наявність держави, яка повністю не зливається з суспільством, не розчиняється  в ньому, яка певним чином відокремлена, інституалізована у вигляді державної системи, яка має власні закономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі потреби та інтереси. У найдавніші часи розрізнялись дві функції держави – забезпечення загального блага і здійснення організованого примусу. Здійснення примусових та охоронних функцій нині покладається на важливу складову частину державного механізму – органи внутрішніх справ.

Органи внутрішніх справ являються частиною державної виконавчої влади. Їх основними завданнями є захист прав і свобод громадян, охорона громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю; запобігання злочинам, припинення, розкриття і розслідування їх, розшук осіб, які скоїли злочини, вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень; забезпечення виконання кримінальних покарань; безпека дорожнього руху та пожежна безпека тощо.

Функції органів внутрішніх справ виконують, залежно від історичних традицій, міністерства, комітети, а також інші відомства державної виконавчої влади.

Утворення органів внутрішніх справ тісно пов’язане з процесом виникнення держави, поява якої обумовлена відповідними потребами суспільства (ускладненням власне соціального життя, якісний стрибок якого виявив неспроможність “первинної демократії” забезпечувати і охороняти загальні інтереси). Необхідність виникнення держави та її структурних підрозділів здебільшого пов’язується із виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви (класи, страти), зміною форми і характеру зв’язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо.

Завершення розкладу влади родового ладу і утворення власне держави пов’язане з встановленням публічної влади та є її суттєвою ознакою. На відміну від збройних сил, наявність яких притаманна вже первинним формам публічної влади, створення правоохоронних органів, у тому числі й органів внутрішніх справ, є наступним етапом відчуження держави від суспільства. Держава через органи внутрішніх справ починає виступати як озброєна влада, що відокремлена, і стоїть не тільки над більшістю населення, але й над кожним окремим членом пануючого класу. Органи внутрішніх справ набувають характеру організованої частини публічної влади, органів  фізичного примусу у формі спеціалізованих підрозділів.

Згідно з науковою класифікацією історичних типів державно-правових систем органи внутрішніх справ можна поділити за наступними типами: рабовласницькі, феодальні, буржуазні та сучасні. Можна використовувати й загальноісторичну періодизацію (стародавня доба, середньовіччя, нова та новітня історія).

В умовах існування стародавнього типу державності (рабовласницької держави) органи внутрішніх справ ще не набули достатнього розвитку, як правило були відсутні спеціально побудовані на професійній основі підрозділи охорони громадського порядку і безпеки, боротьби зі злочинністю.

З переходом до середньовіччя (феодалізму) завершується процес інституалізації суспільства, його становлення як цілісності, що існує на певній території. Головною закономірністю становлення феодального суспільства є централізація всіх гілок влади, а провідною формою державної організації стає монархія. Для феодального періоду характерною є концентрація влади, розвинений державний механізм, виділення бюрократії, формування правових систем (джерелом права стають переважно “писані” закони), а в період абсолютної монархії відбувається і остаточне становлення системи органів внутрішніх справ.

Правоохоронно-репресивна функція держави стає особливо значною у так званих “поліцейських державах”, де все життя та діяльність, як населення, так і органів місцевої влади та самоуправління ставиться під жорстку опіку відповідних органів внутрішньої безпеки. Набуває поширення сам термін поліція або міліція.

Термін “поліція” має грецьке походження (“polіtеіa”) й спершу означало місто-державу (міська адміністрація). З часом він латинізувався та став звучати як “politia”, а в період пізнього середньовіччя (абсолютної монархії) під цим терміном у французькому написанні “police” або німецькому “polizei” стала розумітися виключно діяльність у сфері забезпечення громадського порядку або система виконавчих органів нагляду й примусу та спеціальні мілітарні підрозділи внутрішнього призначення (які в деяких державах отримали назву жандармерія).

Термін “міліція” походить від латинського слова “militia”, “militaris” – “військо”, “військовий”, яке з часом набуло значення озброєних добровольців, які виконують допоміжну функцію збройної охорони території, населення.

На зміну феодальній державі з її поліційним апаратом приходить держава буржуазна, характерною особливістю якої є поділ влади та утворення розгалуженої поліційної системи, побудованої на засадах дискретності. Буржуазна поліція в залежності від поліційного (державного) режиму виконує функцію як правоохоронну, так і репресивну, а від цього залежать і правові засади її організації та діяльності, структура, основні напрямки роботи.

В умовах початку ХХ століття поліція набуває особливого значення в системі державного механізму кожної держави, вперше робляться спроби створення організаційних форм міжнародного співробітництва національних поліційних систем.

В ході революції 1917 р. в Росії та Україні розпочався процес ліквідації старої поліції і вперше створюється робітничо-селянська міліція, розбудова якої виходить з ідей побудови соціалістичного державно-правового та суспільного ладу, через диктатуру пролетаріату. Становлення адміністративно-командної системи в СРСР перетворює систему НКВС на особливу “державу в державі” з притаманними їй в умовах тоталітаризму репресивно-каральними функціями.

Процес перетворення поліції на репресивний механізм держави характерний і для інших країн з тоталітарними режимами (нациським, фашистським, мілітарним).

Сучасні типи держав характеризуються здебільшого соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення та функціонування органів влади та управління, правовою формою державної діяльності. Органи внутрішніх справ виступають як важлива частина виконавчої влади. Їх діяльність спрямована на захист інтересів більшості членів суспільства. Міжнародна інтеграція призвела до створення міжнародних поліційних організацій, таких як Інтерпол та інш. під егідою ООН.

Підсумовуючи сказане необхідно підкреслити наявність у процесі виникнення, становлення та розвитку органів внутрішніх справ двох широких періодів.

Перший охоплює час до ХVIII ст. Для цього етапу характерною є наявність органів державної влади, які виконують поліцейські функції поряд з іншими (адміністративними та судовими).

Другий етап починається з появою професійної поліції (міліції)  як спеціального органу виконавчої влади, що виконує виключно правоохоронну функцію (охорона громадського порядку, боротьба з кримінальною злочинністю та інш.).

Вже протягом кількох років в Університеті внутрішніх справ для слухачів викладається спеціальний курс “Історія органів внутрішніх справ”. Його предметом є вивчення світового та вітчизняного історичного досвіду становлення та розвитку системи органів внутрішніх справ, їх окремих підрозділів відповідно до завдань  профільної підготовки спеціалістів на усіх факультетах згідно з спеціалізаціями. Вивчення його дозволить поглибити історико-правові знання курсантів, активно сприятиме вихованню нової генерації висококваліфікованих професіоналів-юристів, спеціалістів для системи МВС України ХХІ сторіччя.

Вивчаючи історію держави і права України, зарубіжних країн, професійно орієнтовані спеціальні навчальні курси слухачі, курсанти, студенти Університету виконують курсові контрольні роботи, готують реферати, пишуть наукові доповіді, працюють у групі “Пошук”. Напрямок цієї діяльності тісно пов’язаний з проблематикою історії органів внутрішніх справ. Саме необхідністю у ході творчої роботи постійно звертатися до спеціальної літератури й зумовлена була спільна праця співробітників Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка та викладачів кафедри теорії та історії держави і права Університету внутрішніх справ по укладанню цього невеликого за обсягом, але вкрай потрібного бібліографічного довідника.

Бібліографічний довідник буде дуже корисним молодим викладачам, науковцям, аспірантам та ад’юнктам наукові пошуки яких пов’язані з організацією та діяльністю органів внутрішніх справ. Література в довіднику розташована за розділами відповідно до структури навчальної програми спецкурсу. Це надає можливість легко вибрати необхідні праці з тієї чи іншої проблеми, того чи іншого періоду. Бібліографічний довідник містить не лише літературу, що зберігається у фондах бібліотеки ім. В.Г.Короленка. У ньому наводяться й твори, якими можуть користуватися читачі бібліотеки Університету внутрішніх справ та бібліотеки Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, а також книги, які не вдалося виявити у їхніх сховищах. Оскільки все ж переважна більшість літератури належить зібранню бібліотеки ім. В.Г.Короленка, укладачі вважали за можливе вказуючи шифр книги не зазначати кожного разу її приналежність до цієї бібліотеки. Книги ж із зібрання Університету та Академії мають не лише шифр, а й відповідну позначку.

          Бібліографічний довідник укладено на підгрунті виставки документів з фонду Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка. З приводу цього висловлюємо щиру подяку укладачам каталогу виставки – співробітникам бібліотеки О.М.Кобєлєву, Л.І.Романовій та Г.М. Герасимовій, за виконану ними величезну працю по віднайденню надзвичайно рідкісних і маловідомих матеріалів з історії органів внутрішніх справ. Дякуємо також адміністрації бібліотеки за розуміння проблем, що стоять перед викладачами Університету внутрішніх справ та допомогу у роботі.

Л.О.Зайцев,

О.А.Гавриленко.